Фраза «сільське господарство – локомотив української економіки» за останні два роки вже стала заяложеною. АПК справді вже кілька років показує хороші результати на тлі інших вітчизняних галузей. Однак 2015-го, коли аграрне виробництво зменшилося на 4,8%, цей сектор уже не тягнув економіку вперед, а лише слабшав меншими темпами.
Інвестиції в сектор почали знижуватися з 2014 року, а з 2015-го взагалі припинилися – як у малому бізнесі, так і на рівні агрохолдингів. Якщо сьогодні ви чуєте про інвестиції в агросектор, то це або завершення проектів, розпочатих ще до нинішньої кризи, або мінімальні вкладення для підтримки бізнесу, або проста пролонгація позики.
Не варто чекати, що за нинішньої монетарної політики Нацбанку ситуація зміниться в 2016–2017 роках. Ми невпинно віддаляємося від інвестора, якому потрібна впевненість в умовах ведення бізнесу і виведення коштів із країни або ставка дохідності від 25% в доларах.
Але коли інвестклімат України все ж відновиться, аграрна галузь буде попереду всіх. Хоча наш агросектор далекий від того, щоб вважати його ефективним, він уже досить усталений. У нас достатньо досвіду і ресурсів, щоб вважати сільське господарство своєю конкурентною перевагою. Тож воно цілком може стати локомотивом залучення інвестицій у майбутньому.
У середньостроковій перспективі попит сільського господарства на грошові ресурси досягає $200–300 млрд. Вони дадуть змогу відновити пікові розміри поголів'я худоби, побудувати потужності з переробки сировини, а також інфраструктуру, яка б їх обслуговувала. Галузь у змозі освоювати по $15–20 млрд на рік, аби інвестори знову почали дивитися в бік України.
Формати вкладень будуть найрізноманітнішими: від мікрофінансування фермерів і відстрочення платежів великим компаніям до прямих і портфельних інвестицій. Але не варто очікувати, що наш агросектор зацікавить насамперед іноземців. У всіх країнах левова частка інвестицій завжди припадає на внутрішній капітал. Досі українські компанії цікавили західних інвесторів здебільшого як об'єкт портфельних інвестицій.
Спершу триватимуть тенденції 2009–2013 років, які можна було назвати часом невеликого інвестиційного буму в українському АПК.
Передусім необхідно повернутися до проектів того періоду. Найпривабливішим сегментом як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора залишиться вирощування сільськогосподарських культур. Саме через цей напрямок ми зможемо «затягнути» інвестора в суміжні сфери: виробництво тракторів, мінеральних добрив, просте перероблення сировини, а також тваринництво, яке нині перебуває в занепаді. При цьому не можна забувати, що у світі дефіцит м'яса, а не зерна. Повернувшись до поголів'ю великої рогатої худоби на рівні 25 млн голів, ми також увійдемо до числа головних експортерів м'яса.
Першочерговим завданням інвесторів буде поповнення обігового капіталу й оновлення парку техніки, що можна зробити за чотири-п'ять років. Наступний етап – будівництво переробних потужностей та інфраструктури: елеваторів, зернових сушарок тощо. На це піде від п'яти до десяти років, після чого почнеться інноваційний розвиток.
На той час валовий урожай зернових уже зросте з нинішніх 60 млн т до 90–100 млн т. Вихід на обсяги виробництва 130–150 млн т потребуватиме вже вкладень у точне землеробство, насінництво, генетику та інші наукові дослідження. Експортуючи 70–80 млн т продовольства на рік, країна стане глобальним гравцем, із яким усім доведеться рахуватися. За 15 років Україна здатна не просто стати великим експортером сільськогосподарської сировини, а точкою зростання світового агропромислового комплексу. Питання лише в тому, з якого моменту почнеться відлік.
